Вчителька початкових класів Іспаського ЗЗСО І-ІІІ ст. ім. М. Марфієвича Наталія Кордяк успішно пройшла сертифікацію, набравши 139 балів зі 140 можливих

Вона народилася в інтелігентній вчительській родині. Тато, Іван Михайлович Лучик, викладає у Іспаському ЗЗСО І-ІІІ ст. ім. Миколи Марфієвича хімію, а мама, Марія Петрівна, закладає основи знань наймолодшим у цій же школі – працює вчителькою початкових класів. Тож не дивно, що і їхня донька продовжила справу батьків сіяти добре, вічне, розумне. Мрію дитинства і років шкільних втілила в життя досить легко, адже завжди була до себе вимогливою, наполегливо працювала, опановувала нові, незвідані простори знань і переймала досвід від тих, хто поряд – від батьків.

Нині до Наталії Іванівни Кордяк, ніби до рідної мами, пригортається малеча і прагне не підвести свою улюблену вчительку, яка готова їм вділити частинку свого серця. У кожній дитині Наталія Іванівна бачить особистість і вірить, що знання, які їм передає, допоможуть у виборі правильної життєвої дороги.

Зустрілися ми з Наталією Іванівною не випадково. Цьому передувала приємна звістка. Але про це – згодом.

– Наталіє Іванівно, а якою була Ваша стежина у професію?

– Справді, я ще з дитинства хотіла бути вчителькою. Щоб не просто вчити дітей, а надихати, запалювати в дитячих душах вогник пізнання, бажання творити та самовдосконалюватися. Тож після здобуття середньої освіти без вагань поспішила з документами до Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича і стала студенткою. У 2011 році з червоним дипломом закінчила факультет педагогіки, психології та соціальної роботи. І ось вже десять років працюю у рідній школі, де гарний колектив, де відчуваю щастя від кожної миті перебування з допитливими своїми розумниками, найменшими односельцями, яким належить творити сонячне майбутнє на рідній землі. Я з вірою дивлюся на ось цих хлопчиків і дівчаток, і прагну робити все для того, щоб вони виросли справжніми людьми. Удосконалююся разом з ними.

– А що скажете про свою участь у сертифікації педагогічних працівників?

– Так, я вирішила спробувати свої вміння, застосовуючи власний досвід, і приєдналася до учасників сертифікації. Вона розпочалася у січні цього року і складалася з трьох етапів: зовнішнього незалежного оцінювання, самооцінювання та вивчення практичного досвіду педагогічних працівників.

«З іншими я не змагаюся. Я змагаюся сам із собою» Цей вислів актора Бенсіо Дель Торо, на мою думку, найкраще підходить до опису сертифікації педагогів. Адже в її процедурі замість конкуренції присутня співпраця. Сертифікація – це прекрасна нагода для ревізії власних напрацювань, які стануть для педагога ресурсом і опорою, коли відкриються нові професійні горизонти та з’являться нові виклики. Позаду залишилося море перечитаної літератури, океан хвилювань та ріки запитань: «Що? Як краще? Як зробити? Як опанувати страх та просто повірити в себе?»

– І все це недаремно. Чи не так?

– На сьогоднішній день я щаслива, бо на шляху до сертифікації зустріла мудрих, толерантних, щирих та привітних експертів із Запорізької області. Вони високо оцінили мою професійну діяльність та подарували крила творити, мотивували рухатися вперед. Моїм життєвим кредом є вислів: «Дорогу подолає той, хто йде. Тому потрібно дерзати, а не боятися падіння, ще не почавши літати».

Скажу колегам, сертифікації боятися не варто, варто чітко окреслити очікуваний результат, розділити його на кроки, і далі – потрохи, цеглинка за цеглинкою…

– Як бачимо, результат Вашої наполегливості і старань не забарився. Зі ста сорока можливих балів Ви отримали сто тридцять дев’ять. Це – досить вагомий результат, це – значна перемога з якою і вітаємо!

– Дякую. І, насамперед, дякую адміністрації школи, своїй сім’ї, колегам, всім тим, хто був поруч зі мною під час проходження цього професійного випробування. Сертифікація – це інвестиція у кращу версію себе. Еліта – це Ви, Вчителі! Ви – чуйність і розум, і праця! Бажаю здоров’я і сил, і нехай всі вершини Вам підкоряються.

Наталія Іванівна ще й пише вірші. В її творчому доробку є такі рядки:

«Для когось донька, жінка,

дітям – мати.

Для справжніх друзів хвильку

я завжди знайду.

У школі – серце дітям віддавати

Щодень по стежці вчительській біжу.

Молюся за сім’ю, вклоняюсь

мамі й тату.

Дитяча посмішка не дасть зламатись.

А більшого не прошу й не благаю,

І Богу дякую за все, що зараз маю.

Не заздрю ні царю, ні королю.

Цей світ, що маю,

до безмежжя я люблю».

І нехай світ, який любите і в який ведете учнів дорогою знань, освітлює Вашу вчительську стежину до школи, де Ви себе знайшли, як справжній фахівець.

Вдячна за розмову Анна ГУДИМА.